Колись я не читатиму казки…..

 



Колись я не читатиму казки,
Не буду цілувати діток рани.
Я знаю, швидко пролетять роки,
І більше не захочуть діти мами!

Колись піти я зможу вже без них.
За руку теж не буду їх тримати.
Та знаю, що і серед днів таких
За них я буду, все ж, переживати!

Колись не буде: “мама, йди сюди….”
Колись не буде: “мама, йдем гуляти….”
Колись не буде: ” мама, щось купи…..”
Не буде: “мама, ми вже хочем спати….”

Колись сімейні фото на стіні
Про будні й свята діток нагадають!
А зараз сонно просять увісні:
” Накрий…. Бо наші ніжки замерзають!”

Колись у мене буде вільний час.
Колись для себе зможу щось зробити.
Та знаю, що думками повсякчас
Дітьми я буду безперечно жити!

То ж поки ще мене біля дверей
Чекають найдорожчі дві людини,
Біжу в обійми до своїх дітей
Й радію їх дитинству щохвилини!

Автор:  Христина Кравчишин

Фото взято з інтернету