Швидка їжа чи швидка допомога?

Швидка їжа чи швидка допомога?
Швидка їжа чи швидка допомога?

“Мамо, а я тут виграла у лотерею два рулони туалетного паперу! А ще, купила пиріжок із мнясом!”, – почувши мою розмову, навколишні розреготалися.



Я тоді мала 12 рочків, був мій перший самостійний похід на свято у місті й моє перше знайомство з не домашньою їжею. Рідні завжди годували мене бульйончиками, котлетками, млинчиками, запіканками й усілякою домашньою, виключно корисною, стравою. Не пам’ятаю, чи згодився мені той папір терміново, але цю історію я згадала через п’ять років, опинившись за 800 кілометрів від рідного дому, від маминих і бабусиних супчиків…

Львів – місто неймовірно гарних вуличок, щиро усміхнених людей і, звичайно, різних смаколиків. Тож, приїхавши сюди, я одразу відвідала майстерню шоколаду, копальню кави, суші-бар. А, коли гроші на делікатеси скінчилися, і перша стипендія пролетіла, як павутинка бабиного літа, я серйозно замислилася над своїм щоденним раціоном. Спочатку намагалася щось приготувати. Але, після чогось підгорілого  (перша моя спроба в кулінарії) і недосмаженої картоплі, я зрозуміла, що не тільки перша чарка колом. Тож вирішила перейти на фаст-фуд. Це швидко, зручно і дешево. На сніданок – «Ролтон» за 99 копійок, на вечерю теж. Лише на обід різноманітність – підсушений струдель, куплений на зупинці біля університету. Моя двотижнева практика швидкої їжі яскраво втілювалася в життя. Пару разів я отруїлася (відтоді у моїй сумочці завжди лежить блістер «Левоміцетину»). Але то був тільки початок. Ще через тиждень про себе нагадала вилікувана позаторік маминими бульйончиками й успішно забута виразка шлунка. Я згадала назви ліків, що колись вживала, почала дотримуватися як-такої дієти. Дівчатка з моєї кімнати виявили солідарність зі мною. І, щоб закріпити це, ми запровадили закон «Хто купить «Мівіну», тому штраф – 50 гривень». Та спокуса скуштувати чогось шкідливого не покидала мене цілодобово. Потихеньку, я почала порушувати профілактичну дієту.

«За корисною їжею в їдальні треба стояти півгодинні черги, а голод – не тітка», – виправдовувала я себе, вкотре жуючи підсушеного штруделя біля зупинки. І от, настав той день, коли я почала хрипіти від болю в шлунку і втрачати свідомість. І пішло по колу: нові таблетки, знову дієта. Але, це вже не допомагало. У лікарні мені сказали: «Негайна госпіталізація!». І от тоді, я схаменулася. Мамочки, яка госпіталізація! А як же модулі, семінари, колоквіуми? Моя ж стипендія пролетить, як фанера над Парижем! Отож довелося мені їхати додому. Проходити УЗД, ендоскопію, робити аналізи. Мені виписали надзвичайно дорогі ліки (7 таблеток по 100 гривень кожна!), і нову, жорсткішу дієту. Життя навчило варити дієтичні супчики, які вже не підгорають, і навіть встигати вчити уроки на кухні біля плити. Я, нарешті, зрозуміла істину, що після швидкої їжі рано чи пізно, забирає швидка допомога. Тож, чи варто так необдумано ризикувати своїм здоров’ям? З упевненістю скажу, що ні. Адже так невесело на Дні народження у подруги, коли у всіх за вухами лящить торт, давитися печивом «Марія».

Будьте здорові та харчуйтесь правильно! 😉

Автор: Примак Вікторія