“Україна сестрою ошукана”

Україна сестрою ошукана,
Нею проклята, нею покинута,
Вона горем сповна окутана
І нещастям сповна поглинута.

І синами вона недолюблена,
Її матір недоплекала,
І щасливу долю загублену,
Не знайшла вона, як не шукала.



Вона плаче ночами,ридає,
Бо не вірить, що щось їй вдасться,
І у Бога лиш миру благає,
Бо для неї той мир – це щастя.

Не зламається,ні, не чекайте,
Не впаде й на коліна не стане,
Хоч століттями ви проклинайте
Україну гіркими устами.

Хоч ножами катуйте, хоч градами,
Хоч нагайками, хоч знов у кайдани,
Ми вже звикли, що рідні нас зраджують,
Ми вже звикли, що поряд тирани.

Та поклони ми бити не будемо,
Тим, хто нас роками цькував,
І ніколи страждань не забудемо,
Тим, хто їх , на жаль, завдавав.

Ми сім’єю вважали вас рідною,
А брати не вбивають братів,
Ви нам стали до болю огидними,
І нагадувать стали катів.

Та за що ти,”любий мій”, борешся,
За права свої чи за свободу?
Чи до думки тієї горнешся,
Що отримаєш ти нагороду?

Так, отримаєш, в полі могилу,
Де чиєсь уже тіло стліло,
Поховають без домовини,
Бо ти брата понівечив тіло.

– Я за що я боровся?,- спитаєш,
– А за що я стріляв у солдатів?
Не згадаєш ти, не згадаєш,
Бо такому не вчила мати.

Бо такому не вчать розумні,
Мудреці не привчають вбивати,
Лиш слабі боягузи й безумні,
Можуть вбивствах жорстоким навчати.

Ми за волю стоїм – ви за гроші,
Ми за цілісніть –  ви за царя,
І я, дивлячись вам у очі,
Прошепчу тихо – ми не сім’я.

Ми не ви – вам нами не стати,
Ми єдині, справді, я вірю,
Наша доля – оплакувать втрати,
І боротись проти лютого звіра.

original-103368268975600036037732278001475449353532n