Варшава — Польща — Варшава

Варшава — Польща — Варшава
Варшава — Польща — Варшава

Тиняючись просторами Польщі два місяці, додому не хотілося. Завороженість і звичність ішли якось поруч. Хіба, що дивувала польська вихованість. І ще багато речей. Хоча, вже на кінець подорожі все сприймалося за нормальне.



Перші запитання, які виникали, коли йшла по бруківці, це чому ми так не можемо жити, що заважає українцям. Схоже на заздрість? Це і є заздрість. Ті ж ландшафти, та ж генетика, проста мова. Що є в них такого, що вони змогли? Можна далі не чекати, бо відповіді я так і не знайшла.

Варшава — Польща — Варшава
Варшава — Польща — Варшава

Особливим тут є польський характер. Якісь самобутні риси. Що виділяють їх всіх, і, зокрема, кожного. Здавалось би, вони теж переживають якісь загальнолюдські проблеми: брак часу, пошуки роботи, виховання дітей, тощо. Відмінним від українців є ставлення. В них все простіше. Будинок у кредит, звичайне явище. Автомобіль, який коштує копійки, звичайне явище. Недільні сімейні обіди, звичайне явище.

Є ще одна риса. Можна назвати її ненав’язлива допомога. Допоки не попросиш — ніхто не буде братися допомагати. Це, до речі, досить логічно. Звичайно, що так не може бути завжди, гнучкість, все ж, має брати верх. Тут цікавим є те, що ніхто не буде влаштовувати “допити”, як в нас люблять, з метою допомоги.

Поляки зосереджені на чомусь своєму, і так буває завжди. Ніхто не буде дивитись на тебе зловісним і оцінюючим поглядом. Добре, що ти є, а хто ти і в чому одягнений, це дурниці. Тут можна говорити, що поступово виділяється європейська толерантність.

Це короткий опис рис, які я підмітила в поляків. Такі риси були в тих, з ким мені доводилося спілкуватися чи просто перетинатися. Я впевнена, що існують й інші особистості, відмінні від описаних. Але, таке відбувається з кожною нацією. Більше про це можна дізнатися вивчаючи етнопсихологію. Хоча, це вже зовсім інша історія. Єдине, що хочеться — це подорожувати далі.

Варшава — Польща — Варшава
Варшава — Польща — Варшава