За єдність і за волю!

За єдність і за волю!
За єдність і за волю!

– Навiщо, сину, йдеш у добровольцi?
Ще ж не призвали, то сиди собi в сторонцi.
– Не гоже, там же хлопцi гинуть.
Як же я можу братiв своїх покинуть?



Вони ж воюють там за нашу волю, 
За мирне небо в нас над головою!
А я сидiтиму ось так от боягузом?
Так це ж для мене найтяжчим буде грузом.

Якщо помру, то смерть буде героя,
Хоч i принесе тобi багато горя, 
Але поки живу, пишайся доти,
Що виховала сина патрioта.

Вiн вiдiйшов, сказавши на останок:
“Мамо, зустрiнеш мирний ти свiтанок
На вiльнiй, на єдинiй Україні!”
Не стримавшись, та обняла дитину,
Поплакала в плече i вiдпустила,
Вiдчувши гордiсть, що орла зростила,
Який iде на поле бою воювати
За неньку-Україну та за матiр.

I ось, узявши вперше в руки зброю,
Вiн промовляв:”За єдність і за волю!”
I вже за мiсяць зi звичайного хлопчини
Перетворився на захисника країни.

Тяжкий воєнний шлях його спiткав,
Хоч i поранений, але не вiдступав.
I ось остання у життi серпнева нiч,
Вiдчувши бiль нестерпний i безпомiч,
Стiкавши кров’ю, бачучи руїни,
З останнiх сил промовив: “Слава Україніi!”

Автор: Світлана Ровінська

За єдність і за волю!
За єдність і за волю!