Дружини та діти як жертви домашнього сексуального насильства

ДРУЖИНИ ТА ДІТИ ЯК ЖЕРТВИ ДОМАШНЬОГО СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА
ДРУЖИНИ ТА ДІТИ ЯК ЖЕРТВИ ДОМАШНЬОГО СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА

(УЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА)



На теперішній час дедалі частіше у суспільстві обговорюється проблема домашнього сексуального насильства. Маючи величезний негативний потенціал такі випадки викликають суспільний резонанс, руйнують сім’ю з середини та залишають своєрідний відбиток як у житті постраждалої особи, так і у житті всієї родини.

Нині усунення даної проблеми є одним з найактуальніших питань сучасного світу. Ряд міжнародних документів, створюючи правовий фундамент для внутрішнього законодавства, встановлює детальні, комплексні, юридично обов’язкові стандарти для запровадження державних заходів, спрямованих на викоренення як домашнього насильства взагалі, так і будь-яких його проявів. Одним з таких базових актів є  Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція), яка підписана у тому числі й нашою державою. Враховуючи обраний Україною європейський шлях розвитку, логічним кроком держави була б  ратифікація наведеної Конвенції та приведення у відповідність до неї національного законодавства, створення певних умов та здійснення заходів для викоренення домашнього сексуального насильства у суспільстві.  

Аналіз кримінальної практики та статистично доведені дані  вказують на те, що сімейний сексуальний насильник може обрати в якості жертви практично будь-кого з членів сім’ї, але майже у 95 % такими жертвами стають дружини та/або діти. Разом з тим, вік постраждалої особи у злочинах домашнього сексуального насильства є однією з ключових ознак, від якої залежить зародження, існування та закінчення «життя» злочину як де-юре так і де-факто, тобто злочин відносно дитини та злочин стосовно дорослої людини (в нашому випадку-дружини або співмешканки) будуть дещо відрізнятися один від одного по своїй природі та суті, а тому, для кращого розуміння, вони потребують різного підходу та аналізу.  

Отже, про скоєння насильницьких статевих злочинів чоловіками відносно своїх дружин  відомо давно. Як правило, такі злочини (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу у статевий зв’язок) не мали широкого розголосу, а тим більш суспільного резонансу. З історії кріпацької України відомо, що чоловік всередині родини мав практично тоталітарну владу. Наприклад, голова сім’ї мав право першої ночі щодо своєї невістки (коли син приводив до хати молоду дружину, батько мав право «перевірити, чи достатньо добре молодиця виконує свої шлюбні обов’язки»). Тобто, на той час дружина  здійснювала роль служниці, була власністю свого чоловіка, який у будь-який момент міг відлупцювати її та вигнати з дому. З огляду на наведене, навряд чи можна говорити й про врахування  чоловіком статевого бажання у дружини.

Після скасування кріпацтва вектор насильства не змінився. Навіть відомі науковці того часу (Л.С. Білогриць-Котляревський, М.А. Неклюдов, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький) не визнавали потерпілою від зґвалтування дружину чоловіка, виходячи з того, що злягання є кінцевою метою шлюбу, а жінка, вступаючи у шлюб, тим самим відмовляється щодо свого чоловіка від права статевої свободи. Вчені вважали, що головними послугами, які у шлюбі надає жінка, є секс та народження дітей. Тому, коли жінка відмовляється надати їх чоловікові, вона повстає проти самої суті шлюбу. Звідси можна припустити, що коріння домашнього сексуального насильства щодо жінок полягає у сталому понятті гендерної нерівності. Що стосується часів СРСР, то вважалося, що теми статевого насильства у шлюбі не існувало взагалі, оскільки у державі, «де не було сексу», сексуального насильства апріорі бути не могло.

На сьогодні практично не можна знайти нормативно-правовий акт, який не закріплював би рівні права та обов’язки чоловіка і жінки. Але, незважаючи на законодавчо закріплене «рівноправ’я» до нині соціальні ролі жінки та чоловіка у певній мірі збереглися: жінка все така ж служниця, а чоловік – господар, відповідно гендерна нерівність не тільки продовжує бути часткою життя українського суспільства, а і має всі передумови для розвитку.

Таким чином, історичне заохочення насильства у шлюбі, приниження жінки як особистості, нехтування її правами, замовчування актів насильства відносно неї  призвели не тільки до укріплення гендерних стереотипів (а звідси і гендерного насильства), але й до того, що  теперішнє суспільство взагалі не вважає зґвалтування у шлюбі  злочином, що цілком підтверджується висновками соціальних опитувань, а саме:  за даними Українського інституту соціальних досліджень, лише 56 % опитаних жінок та 50 % чоловіків вважають зґвалтування насильством над особистістю. Водночас, результати інших досліджень надають наступну цікаву соціологію, а саме: 13 % опитаних жінок не вступали у статеві відносини з чоловіком, якщо в них не було такого бажання; 75 % дружин поступалися чоловіку, погоджуючись на статеві відносини за відсутності сексуального бажання; 7 % чоловіків домагаються статевих відносин завжди та не залежно від наявності відповідного бажання у дружини; 14% жінок хоч раз були вимушені вступати в статеві відносини всупереч власному бажанню, задля уникнення негативних наслідків у сімейних відносинах (уникнення скандалу, шантажу тощо); 6% жінок були жертвами шлюбного зґвалтування та стільки ж наголосили, що були вимушені вступати у статеві відносини з чоловіком після отриманих побоїв. При цьому, групу жорсткого сексуального насильства (вимушені статеві зносини та/або зґвалтування та/або злягання після побиття) становлять 18% всіх опитаних жінок, а 23% – стали жертвами хоча б одного з видів сексуального тиску або насильства з боку чоловіка. Вищевказані цифри свідчать не тільки про існування даної проблеми у суспільстві, а й про критичну необхідність її вирішення.

Проте, на сьогоднішній день, не тільки сталі гендерні стереотипи створюють умови для існування домашнього сексуального насильства. Відомо, що під час війни, збройних конфліктів та інших явищ, які супроводжуються агресією, показник рівня злочинності у суспільстві різко зростає. На підвищеному криміногенному фоні, у населення знижується рівень толерантності та моральних устоїв, звеличується культ сили, з’являється схильність до вчинення протиправних та антиморальних вчинків. Підтвердженням цьому є й  загострення проблеми гендерного насильства внаслідок проведення антитерористичної операції на сході країни, яке знаходить свої прояви як в офіційних даних, так і у суспільній реакції.

Так, у Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській та Харківській областях, а також на контрольованій Україною території  Донецькій і Луганській областей у період з 30.10.2014 р. по 31.03.2016 р. судами першої інстанції винесено у 2 рази більше обвинувальних вироків за вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості, вчинених в сім’ї, аніж за минулорічний аналогічний період. Таким чином теорія про зростання кількості злочинів у період збройних конфліктів знаходить своє підтвердження.

Поряд з цим, суспільство у вигляді окремих осіб негативно реагує на випадки домашнього сексуального насильства навіть на фоні проведення бойових дій: службовцем ВДВ України на офіційному сайті одного з провідних телеканалів був оприлюднений  випадок, коли  мешканець зони АТО  привів свою дружину до солдат та запропонував їм «скористатися» нею в обмін на консерви (особа, яка щоденно стикається з усіма проявами  війни, виокремила випадок домашнього сексуального насильства серед усього іншого. Чи не парадоксально?).

Досліджуючи домашнє сексуальне насильство стосовно дітей варто зазначити, що такі ганебні випадки неможливо виправдовувати ані сталими гендерними стереотипами, ані чимось іншим, бо вони є жахливим злочином та не мають виправдання.

Історично суспільство по різному ставилося до сексуального зв’язку між родичами (у тому числі і між батьком та донькою): релігійно такий статевий зв’язок майже завжди було заборонено (відступників чекала страшна кара: хто ляже з дружиною батька свого, той відкрив наготу батька свого: обидва вони та будуть віддані смерті, кров їх на них ляже…якщо хто візьме собі дружину і матір її: це беззаконня; на вогні повинно спалити його і їх, щоб не було беззаконня між ними» (Книга Левіт, XX, І, 13, 14)), поряд з тим, Шарль Перо у своїй  казці «Осляча шкура»  розповів про те, як цар хотів одружитися на своїй доньці. Таким чином, ставлення до сексуального зв’язку між спорідненими особами є історично-неоднозначним.

За даними західних досліджень, майже 15% жінок мали сексуальний насильницький досвід взаємовідносин зі своїми батьками або дядьками. Вітчизняні дослідження, які виконані в рамках проекту Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», вказують, що контактному сексуальному насильству у віці до 14 років зазвичай піддаються приблизно 20-30% дівчат, при цьому у 45% випадків агресором стає родич.

Разом з тим, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, станом на 31.03.2016 року судами першої інстанції за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи винесено 2095 вироків (дата звернення: 10.04.2016 року). з яких: а)  289 за скоєння вказаних злочинів саме в сім’ї; б) 45 за домашнє сексуальне насильство, вчинене чоловіками відносно своїх дружин або співмешканок; в) 223 за злочини, в яких постраждалими особами визнано малолітніх та/або неповнолітніх дітей, які були членами сім’ї винного. При цьому, більш ніж у 50 % випадків злочин вчинявся вітчимом відносно малолітньої падчерки, і навіть мав місце випадок, коли наймолодшій постраждалій особі не виповнилося двох років (вітчим здійснив протиправні дії коли міняв падчерці підгузок). Безумовним є те, що домашнє сексуальне насильство відносно дітей є одним з найтяжчих  видів насильства як такого. Неспроможність дати відсіч кривднику, постійне знаходження поряд з ним, перебування в емоційній напрузі, перенесення неодноразових випадків сексуального насильства тощо, залишають величезний негативний відбиток в несталій психіці дитини, наслідком якого у подальшому є вживання алкоголю, наркотиків, замкнутість та соціальна не адаптованість, схильність до безладного статевого життя. У найтяжчих випадках домашнього сексуального насильства, отриманий дитиною психологічний стрес призводить до жахливих наслідків. Так, відповідно до одного з матеріалів кримінального провадження, розглянутого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у 2014 році, батько вчинив насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відносно свого 10-тирічного сина, внаслідок чого дитина почала сприймати себе як особу, що не заслуговує на повагу та гідне ставлення, та вчинила самогубство, вистрибнувши з 9 поверху.

З іншого боку, статистика дзвінків на національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, громадською організацією «Ла-Страда-Україна» свідчить, що за 2015 рік було зафіксовано у загальній кількості 9135 дзвінків, з яких 54,4% стосуються домашнього насильства, а 35,4% з них – є консультаціями щодо насильства в сім’ї та жорстокого поводження. Загалом, орієнтовно кожний 10 абонент отримав консультацію з приводу гендерних стереотипів, зґвалтувань та сексуальних домагань, а 109 – отримали консультацію з приводу сексуального насильства.

Поряд з цим оприлюднено, що 0, 3 % з 4969 осіб (приблизно) отримували консультацію щодо насильства (зокрема – в сім’ї з боку терористів або учасників АТО).

Наявний дисонанс між показниками соціального опитування, кількістю вироків та дзвінків на «гарячу лінію» свідчить про надзвичайну пасивність жінок у намаганні покарати своїх чоловіків за сексуальне насильство відносно себе або щодо своїх дітей, що координатор з питань співпраці представництва ЄС в Україні Лаура Гараняні визначила як «… ганебно високий рівень терпимості до проблеми насильства в сім’ї. А має бути нульова толерантність».

Проте такий високий ступінь терпимості має свої підстави. Так, у більшості випадків історично-підкріплена ментальність не дозволяє жінці звернутися до компетентних органів за захистом своїх прав (тобто спрацьовує принцип «не виносити сміття з хати»). Більше того, у випадку кримінального покарання чоловіка сім’я може втратити основне джерело доходів, а тому вирішення фінансових проблем та інших питань існування сім’ї стане тягарем на її плечах. Зрозуміло, що така позиція (хоч вона і є найменш травматичною для всіх) не зменшить, а тим більше не припинить актів сексуального насильства, а то й призведе до зростання агресії та почастішання насильницьких актів. Отже, дружина знаходиться у замкнутому колі.

Що стосується домашнього сексуального насильства щодо дітей, то жінка-мати, яка  виступає єднальною ланкою між кривдником та дитиною, повинна негайно звернутися по-перше: до правоохоронних органів за захистом прав дитини (у таких ситуаціях покриття насильника може потягнути кримінальну відповідальність за ст. 396 Кримінального кодексу України) та до медичних закладів (у разі потреби), по-друге – до спеціалізованих організацій або установ за проведенням психологічної роботи з дитиною.

У сучасній Україні існує механізм захисту жінкою  (дружиною) своїх прав на статеву свободу (як право психічно і фізично здорової особи, яка досягла шлюбного віку, самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу) та прав дитини на статеву недоторканість (як абсолютну заборону вступати у статеві контакти з особою, яка, в силу певних обставин, не є носієм статевої свободи (перебуває у безпорадному стані, є малолітньою тощо), всупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його).

Основним національним документом, який закріплює термін «сексуальне насильство в сім’ї» є Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 року № 2789-III, визначаючий таке насильство, як протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї тощо. Більше того, Кримінальним кодексом України передбачається відповідальність за скоєння насильницького статевого злочину (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу у статевий зв’язок) у  максимальному розмірі  позбавлення волі на строк до 15 років.

Разом з цим, у деяких країнах питання викоренення домашнього сексуального насильства піднесено до рівня національного. Наприклад, законодавство певних країн  (Швеція, США, Іспанія, Норвегія Англія, Германія) передбачає посилення кримінальної відповідальності за статевий злочин, скоєний відносно члена сім’ї (на відміну від неспорідненої  особи), у  Франції передбачає санкцію за зґвалтування шлюбного партнера від трирічного ув’язнення і штрафу в 45 тисяч євро до по життєвого ув’язнення.  У Бразилії створені спеціальні суди (розглядають справи про насильство в сім’ї), а у Швеції такі справи ведуть спеціальні прокурори, на повідомлення реагують спеціальні підрозділи поліції, які складаються з рівної кількості жінок та чоловіків. За такого законодавчого підходу отримано позитивні результати: рівень терпимості до сексуального насильства в сім’ї було знижено, ефективність розкриття таких злочинів – підвищено.

Разом з цим, Стамбульською конвенцією визнано обтяжливою обставиною, коли правопорушення було вчинено проти колишнього чи теперішнього подружжя або партнера, як це визнається національним законодавством, членом сім’ї, особою, яка проживає разом з жертвою, або особою, яка зловжила своїми повноваженнями (ст. 46 «a»); та коли правопорушення було вчинено проти дитини або в присутності дитини (ст. 46 «d»).

Таким чином, використання  світового досвіду може стати у нагоді для внесення змін у чинне законодавство України для набуття позитивних тенденцій у напрямку вирішення  питання подолання сексуального насильства в сім’ї.

Отже, сучасна жінка, яка зазнала сексуального насильства у шлюбі або яка підозрює свого чоловіка (співмешканця) щодо вчинення відповідних дій відносно дитини, може звернутися до органів Національної поліції з відповідною заявою, результатом чого може бути відкриття кримінального провадження, яке ґрунтується на встановленні факту здійснення сексуального насильства або на його відсутності.

Крім того, у державі засновано ряд організацій, призначених для подолання насильства в  сім’ї та протидії гендерному насильству, які зокрема спеціалізуються на наданні юридичного або психологічного консультування, корекційній роботі з особами, що вчинили насильство, матеріальній підтримці, забезпеченню тимчасового місця проживання. А саме: громадська організація «Ла Страда-Україна» (м. Київ),  Інформаційно-консультаційний центр для осіб, що постраждали від домашнього насильства «Liberta» (Дніпропетровська обл.), Харківська обласна громадська організація «Фонд «Надія» (Харківська обл.), громадська організація «Жіночий інформаційно – консультативний центр» (Житомирська обл.), інформаційно-консультативний центр «Жіночі ініціативи» (Київська обл.), Громадський рух «Віра. Надія. Любов» (м. Одеса), громадська організація «Центр розвитку дитини і сім’ї «Родіс» (Полтавська обл.), спілка жінок Чернігівщини та інші.

Важливим та дієвим напрямком роботи таких організацій є інформування населення про природу насильства, причини, які його породжують; резонансним шляхом є проведення тематично спрямованих масових акцій («Стоп насильству», «16 днів проти насильства» тощо); позитивною тенденцією діяльності є залучення громадськими організаціями нових ресурсів, у тому числі засобів масової інформації.

Такі громадські організації виконують важливу ролі в суспільстві щодо подоланню гендерного та інших видів насильства та користуються довірою з боку населення (за результатами сучасних соціальних опитувань встановлено що, у разі зазнання сексуального насильства до громадських організацій за допомогою готові звернутися понад 40% респондентів). Їх просвітницька робота сприяє підвищенню загального культурного рівня населення, культури міжособистісного спілкування, формуванню в суспільстві неприйняття насильства між близькими людьми.

Домашнє сексуальне насильство це ганебне явище, яке безумовно підлягає викореню. Досягти такого результату можна не в останню чергу й за рахунок зміни байдужого ставлення суспільства щодо розглядуваних злочинів до повної нетерпимості до них.

Автор: Юлія Симонова (помічник судді Донецького окружного адміністративного суду)

  • Marina Seryh

    Проблема насилия в семье, является действительно актуальной в нашем современном обществе. Бездействие со стороны правоохранительных органов а также родителей в виду различный причин – это беда! Нельзя быть безразличными, сегодня вы промолчите, а завтра, через месяц или год этот случай, не дай Боже, коснется ваших знакомых, близких или еще хуже вас((((