“Бути зручним — це бути стандартним”: про важливе на прикладі стаканчика кави

“Бути зручним — це бути стандартним”: про важливе на прикладі стаканчика кави
“Бути зручним — це бути стандартним”: про важливе на прикладі стаканчика кави

– Олено, а чому ви каву не у нас купуєте? У нас дуже смачна кава, коштує 30 гривень.

Я ходжу в цю кондитерську за мигдальним рогаликом або шоколадним круасаном. Ще у них чудові кексики з кремовою шапочкою, чіабата на якій хочеться одружитися, крихітні тарталетки з ягодами, і коржики з горіхами і чорносливом. Напевно, і кава у них чудова. Але каву я купую в кондитерській через 10 метрів. Тільки з однієї причини: вони наливають каву в керамічну чашку.

Не в паперовий стаканчик на виніс, а в нормальну керамічну чашку. Так, теж на виніс, але з цієї чашечкою можна сидіти на лавці під деревом серед квітучих півоній. Дивитися на заклопотаних людей. На товстенького джмеля, який діловито облітає братки і конюшину. На рудого мордатого кота, який милується своїми лапами і хвостом. Виставляє їх, як трофеї, явно вважає їх найкрасивішими лапами в світі. Ще можна дивитися на літню пані з величезним ротвейлером, вона каже йому «Пане» і звертається на «Ви», а він дивиться на неї, як на Велику Собачу Богиню.

– Ви знаєте, – кажу я дівчинці за касою, – господиня сусідньої кондитерської розуміє життя. Вона наливає каву в чашку. Вона не боїться, що я куди-небудь втечу, що я не поверну чашку в кондитерську, а залишу її на лавці, що я розіб’ю її. Вона розуміє, як це пити каву з керамічної чашки і дивитися на джмеля. І вона, до речі, не ображається, що випічку я беру у вас.

– Ой, але це ж так не зручно. А так взяв стаканчик і пішов далі у справах.

– Я можу собі дозволити цю незручність.

Розумієте, бути зручним, за великим рахунком – це бути стандартним. Не заважати, не створювати чергу, не просити зайвого. Зручні люди не займають зайвого місця, вони не претендують, заради них не треба напружуватися.

Але тільки зручна для батьків дитина – це не пристосований до життя дорослий. Зручний дорослий – це людина без ресурсів на власне життя.

Нормальне життя – це коли в ньому є місце для всього і всьому свій час. Є час бігти по справах і є час дивитися на рудого кота. Є час для купованих пельменів і є час для святкового обіду. Є час кросівок і час підборів. Час ошатних суконь і час збирати волосся в хвостик. Є час бути переможцем і час нічого не хотіти. Є час вдиху і час видиху.

Що вам зручно, а що ні – вирішуєте тільки ви. Тільки ви можете вирішувати, якої довжини має бути ваша спідниця і якої висоти ваші підбори. Що вам є куди йти, про що мріяти.

Це все, що я хотіла сказати вам сьогодні. Обіймаю.

Автор: Олена Пастернак

За матеріалами