Чуфа – «лікар» для всього організму

Напевне, більшість людей про таку рослину, як смикавець їстівний – (Cyperus esculentus L.) чи, як ще її називають, чуфа, й не чули. Назва роду Cyperus походить від давньогрецької назви Cypeirus, а назва виду esculentus – з латинської, що означає «їстівний». Зовнішньо ця багаторічна трав’яниста рослина нагадує осоку, адже походить з родини осокових. Заввишки вона 30-100 см і має потужний, жорсткий, прямостоячий, волокнистий, мичкуватий корінь, а кореневище – тонке з потовщеннями. На кореневищах можна побачити велику кількість їстівних жовтувато-коричневих бульб (бульбочок) довжиною 1-2 см яйцеподібної або овальної форми з білим м’якушем. Про цілющі властивості цієї рослини попросили розповісти завідувачку кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою ТНМУ, професорку Світлану Марчишин.

– Чуфа, на думку експертів, – одна з найперспективніших нішевих культур для вирощування в Україні. Нині її вирощують переважно дрібні фермери в Полтавській, Сумській, Тернопільській та Запорізькій областях. В нашій країні чуфу вирощують і на присадибних ділянках, – розповідає Світлана Марчишин. – А от батьківщиною чуфи вважають Північну Африку (район Білого Нілу). Якщо дозволяють умови проростання, рослина зустрічається і в дикому вигляді як бур’ян на вологих піщаних ґрунтах на Півдні Європи, в Малій Азії, Північній та Південній Африці; у Середній Азії, на Північному Кавказі й Закавказзі, іноді на солончакових ґрунтах (Муганський степ).

Смикавець їстівний був відомий ще за два-три тисячоліття до нашої ери в Стародавньому Єгипті. Вирощують смикавець їстівний у Середземноморських країнах, у Північній і Південній Африці, на півдні Європи, в Іспанії, Португалії та Італії (острів Сицилія), а також на Аравійському півострові. Вже з середини XIX століття, її стали культивувати в Південній Америці та США. У Чилі, Бразилії, США рослину вирощують як корм для тварин. Нині Іспанія є єдиною основною постачальницею чуфи на світовий ринок.

В Україні чуфа відома з початку ХХ ст. Під Херсоном були проведені перші досліди з вивчення чуфи у 1932-1939 рр. (професори П. Підгірський та А. Косарський). В умовах України при вирощуванні у відкритому ґрунті рослина майже ніколи не утворює квіткові пагони, тому розмножується бульбочками. Смикавець їстівний називають по-різному: земляний мигдаль, сить, тигровий горіх, земляний горіх, горіхова трава, горіхові горіхи, жовта горіхова осока, жовта осока, чуфа, мелений мигдаль. В арабських країнах рослину називають солодким коренем, у Німеччині та Італії – земляним мигдалем, у Бразилії – бульбовою травою, в Єгипті – сакітт, у Судані – неббу.

За словами професорки, бульби цієї рослини містять 15-36% жирної олії (ліпідів), до складу якої входить 18% насичених (переважно пальмітинова та стеаринова) і 82% ненасичених (переважно олеїнова та ліноленова) жирних кислот, 20-35% крохмалю, 12–28% цукрів, 5-9% білка, до 24% клітковини, а також ферменти, вітаміни А, Е та мікроелементи (магній, кальцій, ферум, фосфор). Нігерійські вчені дослідили в бульбах смикавця їстівного наявність гідроксибензойних, гідрокислотних кислот і флавоноїдів.

Бульби смикавця їстівного містять високий рівень вітаміну С і незначний вміст вітаміну А.     100 г бульбочок містить майже 77% добової потреби у вітаміні С для підлітків, 69% – для дорослих і 52% – для вагітних. Крім того, високий вміст вітаміну C у бульбочках смикавця їстівного покращує розчинність сполук феруму та робить їх більш доступним. Вітамін С – це також антиоксидант, який має важливе значення для профілактики ішемічної хвороби та раку.

У бульбах смикавцю їстівного виявлено 17 амінокислот: цистеїн, пролін, L-аланін, L-аспарагінова кислота, гліцин, L-глутамінова кислота, аргінін і незамінні амінокислоти: ізолейцин, лейцин, лізин, L-гістидин, L-метіонін, L-теонін, фенілаланін, L-тирозин, L-серин, L-валін. У найбільшій кількості спостерігали наявність глутамінової кислоти. У значних кількостях виявлено аспарагінову кислоту, аргінін, лейцин та серин.

Застосування бульб смикавця їстівного (чуфи) в їжу відоме з давніх часів. Доказом є те, що археологи неодноразово знаходили земляні банки, наповнені бульбами смикавцю в єгипетських гробницях або сухі бульбочки чуфи, які вживалися як «солодке м’ясо» понад декілька тисяч років до нашої ери. Рослина культивувалася в стародавній Месопотамії між річками Тигр і Євфрат. Одночасно в історичних перських та арабських документах згадувалося про поживні та дезінфекційні властивості тигрового горіха. Молоко чуфи вважалося лікарським напоєм, що має високу поживну, енергетичну та діуретичну цінність.

Чуфа – харчова, олійна, крохмаленосна рослина з високими дієтичними та цілющими властивостями. Її використовують як безпосередньо в їжу, у харчовій та консервній промисловості, в медицині, косметології, парфумерії, так і як кормову культуру. Бульбочки смикавця їстівного можна їсти сирими, смаженими, сушеними, запеченими або робити з них освіжувальний напій, який називається молоком чуфи «tigernut milk». В Іспанії напій з бульбочок чуфи називають «horchata de chufa». У Нігерії з бульбочок чуфи готують безалкогольну кунну, а на Сицилії використовують для приготування спиртних напоїв.

У народній медицині смикавець їстівний використовують за серцевих патологій, шлунково-кишкових захворюваннях, для поліпшення обміну речовин і діяльності травної системи, для зниження рівня холестерину в крові, зменшення ризику утворення тромбів, як проносний засіб, при застуді, фурункулах, поліомієліті.

Відвар кореневищ земляного горіха – ефективний засіб від зубного болю. Для посилення ефекту кореневища можна перемолоти й борошном натерти ясна. Чуфа очищає організм і виводить з нього радіонукліди (чай з листя та сирі горішки).

Чуфу нині застосовують у науковій медичній практиці. Біологічно активні речовини рослини зменшують рівень тригліцеридів у крові, знижують кількість ліпопротеїнів низької щільності та підвищують кількість ліпопротеїнів високої щільності, запобігають атеросклерозу. Оскільки бульбочки чуфи містять значну кількість вуглеводів, зокрема сахарози, інуліну, крохмалю, лікарі рекомендують щодня вживати чуфу людям, що страждають на цукровий діабет. Вона сприяє зниженню рівня цукру в крові.

C. esculentus є «здоровою» їжею, адже її споживання запобігає серцевим захворюванням і тромбозу, а також активує кровообіг.

Чуфа проявляє антиоксидантні, гепатопротекторні та імуномодулювальні властивості, а також має протималярійну, знеболювальну, жарознижувальну, в’яжучу, зневоднювальну, сечогінну, гіпоглікемічну, потогінну, гіпотензивну, стрескоректорну дію.

Завдяки високому вмісту токоферолу чуфа підвищує опірність організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища. Рослина має здатність підсилювати імунну систему і, таким чином, захищати організм від ксенобіотиків.

Флавоноїди листків смикавця їстівного проявляють протирадіаційну та протипухлинну дію й запобігають старінню організму. Також флавоноїди листків проявляють виражені антимікробні властивості, пригнічуючи ріст як грампозитивних, так і грамнегативних бактерій.

Оскільки смикавець їстівний містить значну кількість вітаміну В1, він позитивно впливає на функціональний стан центральної нервової системи та проявляє адаптогенну активність.

Молоко чуфи позитивно впливає на показники печінки та нирок, отже, має гепато- та нефропротекторні властивості. Молоко бульбочок чуфи має солодкий смак, дуже поживне, це енергетичний та сечогінний напій. Містить значну кількість мінеральних речовин (фосфор, калій, кальцій, ферум, магній), а також вітаміни С і Е, вуглеводи, жири та білки, які необхідні для задоволення щоденної потреби людини. Молоко містить аргінін, який сприяє вивільненню гормону, що виробляє інсулін, тому підходить людям, які страждають на цукровий діабет. Уміст у молоці з бульб смикавця їстівного вітаміну Е сповільнює старіння клітин, підвищує еластичність шкіри та сприяє зменшенню зморшок.

Знайшла у медичній практиці використання олії чуфи, яка нагадує мигдалеву та горіхову олію, довго не гіркне, не висихає; містить велику кількість олеїнової кислоти, що розщеплює холестерин та ефективно допомагає при атеросклерозі. Олія має багатий вміст мінералів, особливо фосфору та калію, а також велику кількість вітаміну Е (альфа-токоферолу).

Олія проявляє антиоксидантні властивості, діє як антисептичний засіб, допомагає при шкірних захворюваннях, живить і пом’якшує шкіру, робить її еластичнішою, усуває зморшки, надає силу й міцність нігтям і волоссю.

Чуфа визнана у світі цінною технічною, харчовою, кормовою культурою, завдяки своїй декоративності популярна у ландшафтному дизайні.

Солодкі на смак бульбочки чуфи вживають в їжу в сирому вигляді, смаженими або запеченими. Перед споживанням їх на добу замочують у воді, а потім обсмажують. У свіжому вигляді бульбочки за смаком нагадують лісові горіхи, обсмажені – мигдаль. З борошна чуфи випікають торти й печиво, виготовляють халву, додають до шоколаду, варять каву та какао.

В Індії розроблена технологія отримання морозива, до складу якого входить молоко на основі бульбочок смикавцю їстівного, яке можуть споживати ті, в кого є непереносимість лактози. Технологія отримання морозива, до складу якого входить чуфа, також розроблена в Україні.

У Нігерії з бульбочок смикавця їстівного виготовляють йогурт, який можуть споживати люди, які не переносять лактозу.

З молока смикавця їстівного виготовляють цукерки, які є хорошим джерелом білків, жирів, кальцію, калію та феруму.

В Україні на основі проведених аналітичних досліджень встановлено та обґрунтовано можливість використання чуфи для виготовлення десертів та їх збагачення на білки й поліненасичені жирні кислоти, які сприятимуть покращенню ліпопротеїдного профілю людини, що є одним з напрямків запобігання та лікування захворювань, спричинених цукровим діабетом.

Трава смикавця їстівного є досить декоративною, тому її можна використовувати як елемент дизайну в оформленні бордюрів і клумб.

Лариса ЛУКАЩУК