За роки Незалежності
За стільки років незалежності,
До волі звикли, мов птахи,
До неба синьої безмежності,
До висоти…
А зараз прагнуть нас скорити,
Відрізать крила у душі.
Та нам без волі не прожити,
бо ми без неї не живі…
Здається, світ відрікся нас,
мов прокажені ми для всіх.
І не вчухає шквал образ,
Зі сходу знов зловісний сміх.
І, ніби, все вже, обірвалось:
Надія, віра і любов…
Лише душа не наліталась
І проситься до неба знов!
Лише ковток, благаю, волі
У синьо-жовті небеса.
Я іншої не хочу долі…
Я УКРАЇНКА!!! Й я жива…
Знов тихо плаче Україна
Знов тихо плаче Україна,
в очах людей: старих, малих.
Душа загублена в руїнах,
cпокутує свій гріх…
А смуток, мов павук снує,
На сході сонце у крові…
то все печалі додає
і знову сльози по лиці.
Ніхто вже не боїться смерті.
Та, навіть, це не є страшне,
не та печаль, що тихо плаче в серці,
а та печаль, що з болі груди рве.
Кричу до Неба :”Боже милий!
Невже це гріх любити волю?
Без неї, наче птах безкрилий,
кожен з нас клястиме долю.
Помилуй Боже Україну!
Бо віра наша ще жива.
Хоч і душа іще в руїнах,
бо груди рвуть палкі серця”.
Автор: Мельничук Орися
